Новоуспенівський ліцей: Дистанційне навчання

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Джерело

Детальніше117

Категорія: Дистанційне навчання

Як організувати дистанційне навчання для дітей з ООП. Досвід вчителів

Автор: admin від 14-04-2020, 13:24

“Щоб почати дистанційне навчання з дітьми з особливими освітніми потребами, треба просто почати”, – впевнена керівниця інклюзивних проєктів ГО “Бачити Серцем” Наталя Гладких.

Наталя також має лайфхаки, як організувати таку роботу. До прикладу, батькам треба призвичаїти дитину до нового розпорядку, вчителям треба помічник під час онлайн-конференції, щоб допомагав вирішити технічні питання, а дітям – час, аби звикнути.

А от директорка НВК “Престиж” у селі Балабино, що на Запоріжжі, Жанна Вінніченко, каже, що треба зважати і на технічні можливості дітей та батьків. А ще – створювати для всіх максимально комфортні умови і не наполягати, щоб учні виконували завдання вчасно. Мовляв, стресу і так вистачає.

“Нова українська школа” з’ясовувала, з чого треба почати навчання для дітей з ООП, як працює асистент учителя, як можуть допомогти батьки та що робити вузьким спеціалістам, які працюють з дітьми з ООП з інклюзивних класів.

СПІЛЬНІ УРОКИ ЧИ ІНДИВІДУАЛЬНІ?

Наталія Гладких

Якщо це інклюзивний клас, то на уроках мають бути всі діти, включно з дітьми з ООП (маються на увазі уроки за допомогою відеозв’язку – ред.).

“Кожній людині треба людина, незважаючи на те, чи є в неї особливі освітні потреби. Не треба ізольовувати дітей з ООП і проводити з ними уроки окремо. Діти тягнуться одне за одним, вони хочуть спілкуватись і радіють обличчям, які бачать на екранах моніторів. Треба дотримуватися засад інклюзивного навчання і пам’ятати, що воно передбачає соціалізацію та включення в соціум.

Чарівної пігулки немає, але є велике бажання вчителів побачити учнів і велике бажання учнів побачити вчителів. Діти з ООП, які навчаються за пілотним проєктом “Школа для підлітків із комплексними порушеннями” від ГО “Бачити Серцем”, дуже зраділи, коли побачили знайомі обличчя. Для них незрозуміло, чому треба постійно сидіти вдома з батьками і не їздити до школи”.

ЗАСПОКОЇТИ БАТЬКІВ І ДАТИ ЧАС ДИТИНІ

Наталя Гладких

1. Не варто обмежувати дітей та батьків у часі на виконання завдань, адже в батьків буває тривожний стан або навіть паніка через пандемію. Найкраще – домовитися із психологом і провести роботу з батьками, аби пояснити, що всі емоції, які вони мають, передаються дітям. Особливо важко тим дітям, які не говорять, бо всі емоції в них накопичуються.

2. “Найбільше батьків, як і всіх, хвилює, як не заразитися коронавірусом. Адже вони насамперед думають: якщо вони заразяться і потраплять у лікарню, хто буде доглядати за дітьми? Також у батьків дітей з ООП є страх і паніка, що діти мають слабкий імунітет і більшу ймовірність заразитись. Усе це треба проговорювати”.

3. “Треба враховувати, що кожна дитина з ООП потребує часу для адаптації: хтось адаптовується одразу, а хтось цілий урок може бігати кімнатою з увімкненим відеозв’язком, слухати звуки, шуми, знайомі голоси, але не розуміти, що відбувається навколо.

У нас є дівчинка, яка перший раз вийшла в онлайн-формат, почула голоси, але не знала, де вони. Тому вона зрозуміла це так, що треба йти до школи – і почала швидко одягатися. Мама їй пояснювала, що ці всі люди, вчителі, які з нею займаються і однолітки, з якими вона вчиться, – ось тут, в екрані. Має минути деякий час, щоб ці діти адаптувались, головне – не здаватись”.

ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, ЩО ТАКЕ КОРОНАВІРУС

Наталія Гладких

1. Треба розповісти дитині, що таке коронавірус. Це слід зробити, навіть, якщо батьки думають, що дитина цього не зрозуміє. Треба пояснити, що вчителі, куратори, реабілітологи, тренери, усі важливі для дитини люди нині сидять удома.

2. Потрібно відповідати навіть на безглузді запитання, адже це – маркер, що дитина хвилюється.

3. Коронавірус варто зобразити – намалювати, зліпити, вирізати з картону чи журналів. Тут можна завантажити та роздрукувати картки для дітей з ООП, аби пояснити, що таке коронавірус. Це – для того, щоб матеріалізувати його та дати дитині можливість уявити. Можна складати казки чи історії про коронавірус, грати в ігри, як одягати маску. В історіях мають були правила, як поводитися: мити руки, дезінфікувати їх, надягати маску тощо.

НАЛАГОДИТИ РЕЖИМ ДНЯ ДЛЯ ДИТИНИ

Наталя Гладких

1. Потрібно створити такий режим дня для дитини, який має схожі елементи з попереднім. Батьки з дитиною можуть разом намалювати, зліпити, приклеїти певні предмети на плакат, розкласти предмети-символи в коробки, аби зобразити цей режим. Плакат із режимом дня має залишатися в кімнаті дитини. Щодня його треба переглядати та працювати з ним. Це – для того, щоб допомогти дитині адаптуватись до незвичної ситуації.

2. Можна внести до режиму дня більшість занять, які дитина виконувала до карантину. Це – для того, щоб вона легше перенесла зміни. А от виходи на двір можна замінити та ритуалізувати – наприклад, щоразу вдягаючи верхній одяг, коли виходите на балкон чи відчиняєте вікно.

3. Щодня в один і той самий час треба повторювати якийсь вид діяльності. До прикладу, приймання їжі, заняття чи ігри.

4. У рухливі, настільні, логічні чи тілесні ігри можна грати всією родиною. Це надаватиме дитині спокій, що всі в безпеці та впевненість, що буде завтра.

5. Наступний крок: організувати робоче місце для дитини, враховуючи її зорові, рухові та слухові можливості. Монітор має бути навпроти очей. Себто на підлозі, якщо дитина лежить на животі; на столі або на підставці, якщо дитина у положенні напівсидячи. Також треба пояснити, що незважаючи на те, що заняття відбуватиметься вдома, дитина чутиме знайомі голоси та бачитиме знайомі обличчя, чому на занятті будуть батьки і навіщо треба працювати разом. Коли відео увімкнеться, треба показати та розповісти, хто на зв’язку.

ЗАЛУЧИТИ БАТЬКІВ ДО СПІЛЬНОЇ РОБОТИ І ПОЯСНИТИ, ЩО ЇМ РОБИТИ

Наталія Гладких

1. Перше, що треба зробити вчителям, – зрозуміти, що в дистанційному навчанні батьки є партнерами вчителів. Тому перед тим як починати заняття, треба виділити час на роботу з батьками. До прикладу, корекційному педагогу варто пояснити батькам, як виконувати вправи з дрібною моторикою та як допомогти дитині. Також слід запитати батьків, чи в них є матеріали, які треба для розвитку моторики. Якщо немає – треба передати ці матеріали або пояснити, як зробити їх власноруч.

Участь батьків дітей з ООП під час відеоуроків буває різною:

Пасивна. Коли дитина не може рухати руками, а завдання бувають такими, щоб дати їй можливість потримати ручку і намалювати або щось обвести. Тоді батьки мають взяти руки дитини у свої, вкласти ручку і разом виконати вправу.
Часткова. Коли під час того ж завдання треба вкласти ручку до руки дитини, а вона сама зможе виконати вправу.
Непомітна. Коли дитина може виконати завдання самостійно.

Про ці види треба розповісти батькам і пояснити, як саме вони мають себе поводити.

2. Розмовляючи з дітьми з ООП через відеозв’язок, учителі мають звертатись тільки до дитини. Учень повинен розуміти, що це його урок і що він має відповідати. Якщо допомога батьків буде надмірною, в якийсь момент дитина може перекласти відповідальність на дорослого, який сидить поруч.

“Якщо батьки не допомагають, а роблять щось замість дитини, можемо (вчитель чи асистент – ред.) написати їм у чат: “Будь ласка, спробуйте ще раз виконати цю вправу, але мінімально допомагати дитині”.

Жанна Вінніченко

1. Уроки тривають по 40 хвилин. Такий час безкоштовно надає програма Zoom (на час карантину це обмеження знято – ред.). Якщо батьки не користувались програмою до цього і не знають, як доєднатись, треба створити або знайти в мережі інструкцію-алгоритм.

2. Треба просити батьків та дітей про зворотний зв’язок. До прикладу, можна зробити тест в Google-формах із запитаннями, що покращити та змінити, що сподобалось, а що ні.

ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ ДОДАТКОВИМИ МАТЕРІАЛАМИ

Наталія Гладких

Перед кожним навчальним днем у групі в соцмережах, в якій є батьки та вчителі, педагоги пишуть, які матеріали треба на занятті. Якщо це незряча дитина і їй треба будуть тактильні картки – їх передають батькам. Або дорослі можуть виготовити такі тактильні картки. До прикладу, дитині треба буде намалювати картину фарбами. Тоді батькам пояснюють, що слід промалювати контур (його можна зробити за допомогою клею).

Жанна Вінніченко

У Балабинській школі уклали договір із батьками (приклад за цим посиланням), в сім’ї яких тільки один гаджет, і надали їм шкільні ноутбуки та планшети для дистанційного навчання.

ЩО МАЄ РОБИТИ АСИСТЕНТ УЧИТЕЛЯ

Наталія Гладких

1. Аби допомогти вчителеві викладати урок через відеозв’язок, треба працювати в парі з іншим вчителем (асистентом вчителя), який модеруватиме процеси (таку модель використовують в організації пані Наталії – ред.). Асистент може робити це зі свого комп’ютера. До прикладу, вмикати та вимикати мікрофони, аби ту людину, яка веде урок або відповідає на запитання, було чутно, показувати презентації та відео, спостерігати, що роблять учні. Також модератор може спілкуватися паралельно в чаті з батьками. Якщо є технічні складнощі, їх треба усунути зразу.

2. Асистент зможе проаналізувати заняття та розповісти про це вчителеві, аби вдосконалити процес.

Наталія Правда (заступниця директорки Балабинської школи, яка опікується інклюзивним навчанням)

1. Асистент вчителя також обробляє завдання, які отримують учні з типовим розвитком, і віддає їх дітям з ООП (ідеться про адаптацію чи модифікацію завдань, що асистент вчителя робить для навчання і у класі, – ред.). Часом потрібно дати додаткові завдання, часом спростити.

“Так, до прикладу, відбувається в 4 класі, де на інклюзивному навчанні є і дитина зі збереженим інтелектом, і дитина з порушеним. Класно, що решта дітей не бачать, що в дітей з ООП інші завдання. Таким чином, ми не відділяємо дітей”.

2. За потреби, асистенти додатково щось пояснюють дитині. Також розповідають батькам, як пояснити дитині певний навчальний матеріал.

Жанна Вінніченко

У ситуації, коли в дитини з ООП починається деструктивна поведінка під час відеоуроку, з батьками має комунікувати теж асистент учителя – радити, як заспокоїти дитину, і дізнаватись, який матеріал потрібно допояснити.

ПОПІКЛУВАТИСЬ ПРО КОМУНІКАЦІЮ З ДИТИНОЮ ПІД ЧАС ВІДЕОУРОКУ

Наталія Гладких

1. Вчителі можуть розповісти батькам, як зробити комунікативні картки. Наприклад, картки зі словами “так” і “ні” дозволять вчителеві не розсіюватись на кожного учня, коли він працює з класом, і швидко отримати відповідь на запитання. Для менших дітей можна зробити зелену та червону картки, які вони показуватимуть, відповідаючи на запитання.

Для дітей, які мають рухові порушення і які не можуть підняти картку, батьки виготовляють браслети, на яких написано “так” або “ні”. Тоді діти показують руку з відповіддю. Також можна застосувати кубики або підняти чи опустити великий палець.

Тож учителям краще ставити запитання, які потребують відповіді “так”, “ні”.

2. Якщо у класі є незряча або слабозора дитина, треба попросити батьків проговорювати з нею візуальну інформацію. Тоді батьки мають сидіти поруч і пояснювати, що відбувається на екрані. Дорослі також озвучують, хто з учнів підключився до конференції, що відбувається на екрані, кого ще немає. Це важлива інформація для дітей, бо так вони розуміють атмосферу навколо.

3. Якщо діти вчать нові слова, вчителям треба виводити слово на екран, візуалізуючи картинкою. Також можна додавати звуковий супровід.

“Якщо це жук, то треба знайти жужіння. Тоді ми задіюємо і зоровий, і слуховий канали. Дітям, які не бачать або бачать погано, можна дати того ж жука, щоб вони вивчили його ще й тактильно”.

4. Під час відеоуроків треба запитувати учнів, називаючи їхні імена. Не треба запитувати: “А хто мені скаже?”. Треба ставити конкретному учневі конкретне запитання, адже через шум діти починають відволікатися.

ПРОЦЕС ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКІВ І ПЕРЕДАЧА ЗАВДАНЬ

Жанна Вінніченко

1. У Балабинській школі вже кілька років користуються Google-класом (віртуальний клас, в який через електронну пошту можна додати своїх реальних учнів, ставити завдання у спільному структурованому просторі всім школярам або вибірково, оперативно обмінюватися інформацією, створювати свої завдання або додавати їх з інших платформ – ред.).

Навіть тестували дистанційне навчання на коротких зимових карантинах, домашні завдання частково завантажували туди. Як тільки в дітей з’являється інформатика, кожному учневі створюють аккаунт у Google-класі і вчать ним користуватись. Тому проблем із переходом на дистанційне навчання не було.

Нині у той таки Google-клас вчителі завантажують всі домашні завдання та залишають оголошення для дітей. До прикладу, про те, о котрій відбудеться урок у Zoom. Педагоги намагаються дотримуватись розкладу для другого семестру. Але погоджують із дітьми, коли ті можуть виходити на зв’язок.

Наталія Правда

Про уроки в Zoom вчителі домовляються з батьками заздалегідь – коли більшість можуть вийти на зв’язок. Зазвичай в Zoom відбувається 2-3 уроки на день. Ті, хто не можуть бути присутнім на відеоуроці, мають змогу передивитись відеозаписи онлайн-уроків у Google-клас.

Там же і завдання. Вчитель натискає в Google-класі кнопку “призначити” для завдань для дітей з нормотиповми розвитком, а асистент учителя – для видозмінених завдань для дітей з ООП.

ОБСЯГ НАВАНТАЖЕННЯ

Наталія Гладких

Спочатку треба виконувати вправи з дітьми через відеозв’язок, не спрощуючи їх. Після першого заняття буде зрозуміло, що треба адаптувати та вдосконалити. Аналіз треба проводити після кожного дистанційного уроку.

Жанна Вінніченко

1. Завдання онлайн мають бути такими ж, як і офлайн. Ідеться і про формат, і про обсяг. Однак, треба йти на поступки, якщо діти виконують домашнє завдання не в повному обсязі або невчасно. Часом у сім’ї є один гаджет, і батьки мають теж із ним працювати.

2. Для дітей з ООП потрібно проводити тести, аби перевірити, як вони засвоїли інформацію. Це можна робити через Google-форми.

Наталія Правда

Не варто обмежувати дитину в тому, коли вона може виконувати домашні завдання.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДИТИНА ВИЯВЛЯЄ ЕМОЦІЇ

Жанна Вінніченко

Потрібно підлаштовуватись під настрій дітей, аби провести відеоурок. Якщо в інклюзивному класі, наприклад, є дитина з аутизмом, то гарний настрій – це те, що може допомогти дитині засвоїти інформацію. Інакше – вчителі домовляються з батьками, аби ті повідомили, коли дитина буде готова навчатись. Це – єдиний випадок, коли з дитиною з ООП можуть провести окремий урок або додатково щось допояснити.

Наталія Гладких

Якщо в дитини починається істерика чи інша деструктивна поведінка під час уроку, то батьки вимикають відео, мікрофон і намагаються заспокоїти дитину. А потім повертаються на заняття. Урок додатково не проводять.

ЯК ПРОВОДИТИ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІ ЗАНЯТТЯ

Наталія Гладких

Корекційно-розвиткові заняття, які проводять вузькі спеціалісти, також можна проводити в онлайн-форматі у програмі Zoom. Це можуть бути як індивідуальні, так і групові форми роботи.

“Я знаю логопеда, яка проводить артикуляційні вправи з дітьми – і ті все повторюють. А тим дітям, які не можуть повторювати, треба допомога батьків. Тоді батьки сидять поруч на заняттях і пробують за рекомендацією логопеда виконати те чи інше завдання. Тобто заняття відбуваються онлайн так само, як і офлайн, але з допомогою батьків”.

Жанна Вінніченко

У Балабинській школі, окрім відеозв’язку, корекційні педагоги викладають відеозавдання для дітей з ООП на Google-диск. Фахівці знімають відео самі і групують за папками. До прикладу, є папка з відео для постановки свистячих звуків. Батьки можуть подивитись ці відео, повторити дії з дітьми, зробити домашні вправи. За посиланням ви знайдете приклад таких відео логопеда-дефектолога Тетяни Самохвалової.

Батьки весь час з нами на зв’язку, тому ви знаємо, що вони справді